сливі батьки викачували з погребів пузаті бочоночки, виносили плескаті баклажки, викопували з землі десятки сулій — останки величезного спиртового склепу станиці Кавказької. Ось уже з півроку всі околишні села й станиці розпивали його невичерпні запаси… Два тижні бочками, відрами, суліями й глечиками розтягали вони з Кавказької спирт і горілку, відтоді як ешельон дербентців висадив двері до склепу й розігнав охорону. Валки козаків і селян ішли й їхали до Кавказької, вдень і вночі. Дибали старі бабусі з глечиками, поспішали діди з барильцями, — знали, що рівчаками тече принадний спирт. Тисячі п'яних шаліли, танцювали, горлали, пили й спали навколо склепу, умирали з перепою, або під колесами поїздів, падали в чани з спиртом, доки ввесь склеп не спалахнув високим стовпом пожежі, похоронивши в огні десятки смертельно-п'яних.
Петропавлівська справляла весілля, святкувада весну й спочивала після гарячої боротьби за, чи проти радвлади. Чимало було жорстоких суперечок на сходах і кулачного бою по дворах та по хатах, доки молоді фронтовики-козаки, спільно з городовиками, перемогли стариків. Тоді вирішили:
— Ну, шут із ним, із станичним правлінням! Як виконком, то нехай і виконком, аби тільки нас не чіпали. Ти, отамане, сідай за голову і порядкуй…
Але й після того мітинґували дуже часто, бо кожен день приносив свої несподіванки. 24 лютого, опівдні, з Армавіру приїхали представники військово-революційного комітету. Дзвони, мобілізовані на службу революції, вдарили на сполох; мідними горлянками кинули навколо звичайну звістку:
— На мітинґ! Оратори приїхали!
По годині перед виконкомом уже хвилювалося море козацьких папах, салдатських і селянських шапок. Революція змішала їх докупи й поділила наново: багатих до багатих, а бідних окремо. Голова виконкому вештався, порядкуючи на рундуці, де ставили стіл під червоним сукном.
— Та буде тобі валандатися, Степановичу! Починай уже!
— Пожди! Ще встигнеш похмелитися до вечора!
— Пху — на тебе! Я її, може, і в рот не беру.
— А що ж ти — носом насмоктався, чи як?
— За собою дивися! Сусло!
— Тихше там ви, горлопани! Орателі вийшли…
Станиця пережила вже перші хвилі революційної повіні й поступилася перед городовиками: хай, краще, мир, аніж війна… Але справа ще не дійшла клясових боїв за землю, за право вільної праці — проти хазяйського визиску. Тому й на мітинґах промови точилися тихо-мирно. Делеґат — фронтовик із Армавіру — обізнав усіх з останніми новинами. Революція перемагає і — „нікакіх гвоздєй“. Каледін застрелився, кадети тікають з Дону; в Ростові, Царицині, Ставрополі, на
