гався поміж редакційним столиком і станком друкарні, що мов той опир наляг на ціле його єство, й висотував всі його сили й снагу…
Забути на мент, що істнує в світі папір і друкарське чорнило, повернути свої думки на інший сектор життя, віднайти своє я розгублене між тими тисячними рядками задрукованої ґазети.
Це-ж мрія кожного, хто устряг й замотався в ті тенета, які розкидує довкола себе оте «друковане слово»…
Увійшовши у свою робітню, узявся Степан за буденну роботу. Часом серед прочитування й справлювання новинок, які постягали репортери, майнуло йому перед очами душі личко Марічки, часом звідкілясь прилинула на мент мельодія її танку і стихла, то знов коли підняв очі з над скирти паперу й неповорушно вдивлявся в простір кімнати, на фоні кутка замиготіло іскристими буквами „Queen of Virginia".
На маленький часок.
І знов повертав до дійсности й ловив ухом стукіт писарських машинок та скрипіт диктоґрафів.
Намагався приготовити матеріял до найблищих чисел ґазети, щоб мати час узятися за статті, призначені для надзвичайних видань «Вістей». Призабув на полуднешний чайок й тільки коли в обідню пору редакційні кімнати стихли трохи від звичайного гамору Артименко забіг на хвилину в недалекий ресторан, щоби покріпитися. Так минув за працею, шаленою виснажуючою працею, день і другий і третій.
Працював.
Ще раз спинився в свойому описові над історією виправи „Queen of Virgini‘ї“, сміливими подорожниками, щераз зайнявся всілякими проблємами, що доторкалися Марса, щоб знова увести читаючу публику в сферу інтересів, цю серпанком сповивали цю епохальну подію, яка за кілька днів мала розгорнутися перед її очами. А третього
