дня знов відізвався дзвінок телевізійного апарату й на кришталевій тафлі знов замиготіли слова:
За хвилину стояв вже Степан біля апарату й говорив вдивляючись в усміхнене лице дра Ігоря Харитоненка, яке видніло на кришталевій тафлі.
— Я тут. Здоров Ігоре, що нового?
— Усе гаразд. Сповнились мої сподівання. Саме перед хвилиною зголосилася обсерваторія на „Mount Wilson"[1] та переказала свої помічення, які тільки підтверджують мій здогад. Розуміється вони не догадуються, що саме є на річи, бо в них нема мого апарату. Та їхні підрахунки вповні годяться з моїми, отже висновок — мій здогад правдивий. Тому то Степане можеш вже завтра вранці зголосити в єрихонські труби, як це ти висловився, й сповістити своїх цікавих читачів про цю епохальну подію, але, як кажу, щойно завтра ранком. Сьогодні ще, я, як це є моїм обовязком, перешлю урядове звідомлення з мого відкриття в міністерство із заввагою, що право першенства в постачанню вісток для преси й закордону передаю тобі. Також викликаю із Мадрита мого шефа Загоровича, який повинен тут завтра вранці прибути. Що до часу прибуття міжпланетного судна то прибуде воно дня 25-го травня вранці, приблизно перед або недовго по сході сонця. Отже затям собі: 25-го травня ранком витаємо тут у Київі наших гостей з Марса. Думаю, що міністерство воздухоплавства вспіє приладнати до цього часу все, щоб це привитання відбулося щасливо на нашому летунському майдані. А поки що бувай здоров!
Артименко ледви вспів проговорити до Ігоря слова подяки й пращання, як Ігореве лице з приязною усмішкою зникло із кришталевої тафлі й в той
- ↑ В Каліфорнії в Північній Америці.
