Денис. Як брата! У мене є сестра — Оксана!…
Тетяна. Сьмішний, їй-Богу, ти! Та дай же виговорити менї!…
Денис. Ну, кажи.
Тетяна. Хто не знав горя — не зрозуміє той і щастя! Молоде серце, як пиво молоде, грає: йому і впину нема, коли розходить ся; а опісля, як серце вгамуєть ся, закиснеш ти, як пиво кисне!… Захочеть ся того, що й другі мають — слави! А славу запізно добувати, як бабієм вже станеш! Іди на Сїч, там розуму дістанеш і за три-чотири роки і сам себе ти не пізнаєш.
Денис. А ти-ж мене підіждеш, поки верну ся?…
Тетяна. Не буду ждати тебе, Денисе… Ти молодий ще — ми не пара!…
Денис. Не любиш ти мене! На що-ж причарувала?… Тепер я сам собі сьмішний!… А серце все-ж таки болить!… Прощай, Тетяно!… Не судив Господь прожити з тобою вік щасливо — пійду на Сїч шукати талану, бо поки не любив тебе, я думкою туди лїтав частенько!
Тетяна. Від думки одної ти став уже козаком!… Іди-ж, іди!… Нехай тебе Господь благословляє!… Як будеш відїзджати, прийди до нас попрощати ся! Як брата обійму.
Денис. Прийду!… Прощай тим часом! (Тихо пійшов, схиливши голову).
Тетяна. Здоров іди!… Та не сумуй!… На Сїчи видужаєш скоро від сеї хороби. (Сама). І жаль менї його, бо я й сама тепер вже знаю, яке тяжке коханє безнадїйне!.. Проснулось серденько моє!… Збудив його Тарас, і не знайти йому спокою!… (Побачивши за сценою пана старосту). Ох! Старо-
