треба стільки-ж, бо запорожцї на весїлю не вміють жартувати — я знаю добре по собі…
Марія. І лишенько вже з вами!… Вам добру чарку меду дати, то ви й готові!
Бондар. Еге, не знаєш ти, який я був колись! По давному і про других я міркую… Бувало… Е, що тобі казати!…
Марія. Бо й правда!… Що згадувати про те, що вже минуло…
Бондар. А чим же й жити на старости лїт, коли не тим, що з молоду в душі осталось? О, як то любо в душі старій носити малюнки молоді!… Я, як тепер ще, бачу себе на воронім кони з товаришами: і в походї, і з бісурменом в сїчі!… Тарас мій дорогий збудив в моїй душі вояцькі заміри, готов я знова — думкою хоч воювати, бо вже не маю сили на правду з ворогом поміряти ся. О, молодосте-відрадо… пройшла! Тепер колиб Господь благословив діждати ся ще онуків — тодї в дорогу…
Марія. Діждете, як дасть Бог!… А я й забула вам сказати: до вас у ранцї жид Мордохай чогось приходив.
Бондар. Та я знаю, чого він лазить!… То-ж він купив для Гершка солоної риби чотири вози з тим, щоби перевезти в Кривянку моїми чумаками. Сьогодня треба би вже везти після згоди, і хлопцям я казав, щоби накладали, а вони, бач, пійшли кудись — мабуть забавились!… Тепер не знаю, що й робити?
