1-ший чоловік. Правда, правда.
Бондар. Ну, ідїть же ви ще до Тараса, а я його тут буду ждати.
2-гий чоловік. Ходїмо, Максиме! (Виходять).
Бондар (сам). Богато крови ще проллєть ся!… І жаль менї, як я подумаю, що все те, що весело так виглядає, з димом пійде! Не можна-ж більше терпіти, пора їм показати, що й справдї у козака є шабля і що вона не дурно висить коло боку!… Хмельницький взяв ся за дїло, а він розумний, вчений і козак бувалий. Дай то, Боже, хоч перед смертю побачити, як знов козак наш оживе!… Пійду-ж я, підожду Тараса. Не знаю, де моя Тетяна пійшла? За сї два дни, що в нас Тарас буває, щось став я помічати, неначе не своя вона… Не в пору те коханє, а й рад би був я мати такого зятя, як Тарас… Та нї! Він не до шлюбу дивить ся: слава лицарська вже повінчалась з ним, то з нею він не розведеть ся! (йде в хату).
Герцель. Не чути нї слова, кажеш?… Прислухай ся, Мордохай, в обидва уха, бо й вам не з медом буде!
Мордохай. Ой, вай! Кому скрутить ся, а нам змелеть ся!… Бідним жидкам найбільше завсїгди дістаєть ся!… Не треба вам, пануню, турбувати ся, бо жид, як страх ще за сто миль, кричить, що вже
