під носом, — і часом заяця вовком він назве!… То й добре! В таку пору красше даремно тричі перелякати ся нїж ждати спокійно, поки тебе заріжуть.
Герцель. І даремно лякати ся не треба, бо переляканий чоловік завсїгди дурницю зробить і в полонку сам ускочить, як тільки крикнуть з засїдки на нього. (Оглядаєть ся). А що, ти не казав ще Бондарівнї про те, що я тобі велїв?… Про моє коханє люте… Ой, Мордохай!… Колиб менї її добути — я душу чортови віддав би хоч зараз!
Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!… Хиба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав?
Герцель. Ну, та й дурний ти, а ще й жид! На що менї рахуба та здала ся: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз відібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, побавити ся з нею — і душу чортови, кажу тобі, віддав би!…
Мордохай. Вона така чесна дївчина, що коли вас полюбить, до старости не пійде вже тодї.
Герцель. Скажи свойому батькови! Я добре вже жіночу губу знаю. Вони всї держать честь дївочу міцно, а тільки треба жінкою щоб стала, то вже не довго будеш ласки добувати ся!… О, знаю я — з'їв зуби!…
Мордохай. Правда, пануню, богато є й таких… Але се не така! Раджу вам сватати Бондарівну… Коли добудете її за жінку — щасливі станете.
Герцель. Іди ти до біса з своєю радою дурною! Ти тільки її скажи, що я душі у нїй не чую… А там я знаю що робити!… О, стрівай! Здаєть ся, староста, наш пан, простує!… Так, він… Треба до нього
