бігти. (На відходї). Зроби-ж о що прошу! Бо пейса й бороду тобі обсмалю, нехай мене чортяка візьме! (Пійшов).
Мордохай (сам). Який ласий! Бондарівну може десять женихів вже сватало і вона всїм відказала, а йому хочеть ся так добути її, щоб побавити ся!… Ой вей!… Які тепер пани понаставали: всї ласі до жінок, до меду доброго — та й годї. А як треба воювати з казаками, то вони нїяк не придають ся! Бо мід, венґерський і жінки всю силу й хоробрість у них позабирали!… Покажи йому Бондарівну, то він від війска утїче! Та що там Бондарівну — нехай яка-небудь моргуля йому кивне, то вже він не вояк, а бабій… (З дверий висуваєть ся голова жидівки).
Жидівка. Мордохай! Ким-гер! (Голова ховаєть ся).
Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!… Які часи настали!… Погані часи: пани не вміють воювати, а жидки бідні пропадають від гайдамаків, як мухи в осени! Веймір, веймір!… Що далї буде? (Пійшов).
Входить Бондарівна.
Тетяна (іде до своєї хати). Не весело менї чогось зробилось з ними!… І так недавно ще мене сьмішило залицянє моїх женихів і муки ті, що від коханя вони мали!… А тепер? Либонь з'являєть ся у менї самій те, з чого я сьміяла ся!…
