Мордохай. Я ще не вспів пійти до нього.
Герцель. То йди-ж скорше, чого ти мнеш ся?
Мордохай. Ой, пануню, я бою ся, щоб опісля він не догадав ся, що й я тут винен. Тодї кому скрутить ся, а жидови змелеть ся!…
Герцель. Бидло, патинок!… Слухай, я тут зістанусь і як ти вийдеш з Бондарем — я тебе пічну сварити. Тодї побачить він, що між нами нема згоди!… Ну, іди!… А там що буде, мудруй вже сам своєю головою: не можна-ж все тобі так точно розказати.
Мордохай. Щось у мене в колїнах ноги згинають ся і наче попід шкірою комашна бігає.
Герцель. Я тобі дам комашню! Хоч пропадь!… Запізно вже вертати ся — червінцї взяв? Іди!…
Мордохай. Віддайте менї решту: може я сьміливійший стану.
Герцель. Як я потягну тебе сим палашем по голові, то ти забудеш страх!…
Мордохай. Ще й Бондаря нема тут, а ви не тільки сварите, а й бити збираєтесь. (Ідучи в хату до Бондаря). Пропали 50 червінцїв!… Коли вже палашем лякає, то гроший не віддасть!… Ой, вей мір! Огидний чоловік! (Пійшов у хату).
Герцель (сам). Щось і мене вже страх обняв… А ну, як хто надійде, та не один?… Чернь зробила ся чогось чутка: тільки що зашелестить, зараз і
