душа!… Панове-товариші! Знайдїть такі кари й муки, щоб найзапеклїйший з нас не міг перенести, і зараз — в замок! Там всїх замучити, поки Тетяни не знайдемо! І жида взяти зі собою!
Денис (вбігає). Знайшов я шлях! Я знаю, де Тетяна!
Таас. Знаєш? Так кажи-ж, кажи скорше!
Денис. Тут недалеко, в Данилівськім гаю, є замок, де староста частенько проживає. У той замок Тетяну відвезли і поставили там із двайцять челядинцїв, щоб стерегли її. Я тепер відтам тільки що сюди доїхав, як стрінув коло церкви пана старосту — мабуть там поїхав. Коли поїдемо ми скоро, то певно доженемо його.
2-гий запорожець. Веди нас, Тарасе, куди хочеш, — ми трупом ляжемо!
Всї. Трупом ляжемо!
Тарас. О, вся лютість, яку я перше мав на ворогів, тепер вже виросла стократно! Її у мене більше, нїж я можу вмістити в собі! У кождім волоску на моїй голові одно — пімста, пімста, пімста!… І тисячу трупів вражих за один палець Тетяни — мало! Я пекло все здивую своєю лютістю на ворогів… За мною, товариство, — ми зробимо свого розправу!…
Всї Веди нас, Тарасе, ми трупом ляжемо!
