Перейти до вмісту

Сторінка:Карпенко-Карий. Бондарівна (1916).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Він прилетїв орлом мене боронити!… Тепер, вельможний пане, ти побачиш лицаря… Як чорна хмара перед сонцем, таким ти будеш перед ним!…

Староста. О, проклятє!… (Вихоплює пістоль зза пояса, до Тетяни). Так думаєш, що ти дістанеш ся живою у руки тому лицарю? Нї!… Я тебе пригорну, а потім — убю! (Хоче взяти Тетяну).

Тетяна (відступає і заміряєть ся шаблею). Я голову тобі розкрою, як ступиш хоч один крок до мене!

Староста. Умри-ж сама перше, коли так!… Бо бачу й я вже свій кінець!…

Тетяна. О не вбивай мене!… Я смерти не боюсь, але я знову стою на порозї щастя: одна хвилина і Тарас вже буде коло мене… Дай жити менї, я тільки гляну хоч на нього!…

Староста. Тепер прийшов вже мій кінець. Умри-ж і ти! (Стріляє).

Тетяна (падає близко кулїс, її заслонює ліжко від Тараса). Тарасе, Тарасе, Тарасе! Де-ж ти, коханий мій?

Герцель (трясеть ся). Тїкаймо через вікна скорше, поки вони ще палїсад не перелїзли!… А двері я запер! (Кидають ся оба до вікон. Звідтам показують ся дула, Староста хапає шаблю, що лежить коло Тетяни, до Герцля).

Староста. Ну, пане Чеслав, не віддамо ми себе за дармо!… Смерть лекша, нїж живими попасти ся тепер в їх руки! (Герцель хапає шаблю, але рука його зіскакує з ручки; він другий раз хапає і витаягає шаблю з похви, але затріщали двері і шабля випала з рук).

Староста. Поганець ти — не шляхтич! Пере-