лякав ся як жид!… Бери шаблю, будемо обороняти ся! (В той час виломлюють ся двері. Входять козаки і Тарас).
Тарас. Пан староста і прислужник — обидва тут!… Не вбивати! Візьміть живих!
Староста. Живим я не віддам ся! (Нападає на народ. Його окружили. Йде боротьба з старостою. Тарас налїтає на нього, збиває з ніг. Инші вяжуть нерухомого Герцеля).
Тарас. Звяжіть його: він ще не мертвий!… Розправа опісля! (До Герцеля). Де ти подїв Тетяну, людоїде?
Герцель. Вона вже мертва… пан староста убив… а я просив, щоби не займав.
Тарас (повертаєть ся в той бік, де Тетяна, побачивши її). Сили небесні, піддержіть мене! О, бісурмени, бісурмени! Якою-ж мукою тепер вас покарати, щоб вдоволити себе хоч трохи?… Вертїти їм сверликом всї кістки!… Мотузом перерізати обох на двоє!… Не знаю що гірше, — видумайте вже ви самі, панове-товариші! (Кидаєть ся до Тетяни, паде на колїна, цїлує голову її, очи). Прокинсь, прокинсь, моя зоре!… (Піднимає її так, що вона нїби сидить). Ще тепла!… Серце бєть ся ще… Відкрила очи…
Тетяна (отвирає очи, тихо). Тарасе!… Щаслива я, що перед смертю тебе бачу!… За честь свою й твою я умираю…
Тарас. Благаю вас, усї сьвяті: просїть ви Бога, щоб він вернув її менї хоч чудом. (Цїлує її). Моя ти скошена травичко зелена, пахуча квітко степова!… Не вянь, же ти в моїх руках так скоро!
