значних з боку краси й змісту. Як найбільш відповідний взірець для сеї роботи у нас стояв перед очима монументальний збірник Чайльда[1], і старший — Ґрунтвіґа, що послужив взірцем Чайльдові. Але й сей величавий взірець для нашої роботи був тільки приблизним, бо в збірці Чайльда також до деякої міри панував певний принцип вибору: підбирання найменш відомого матеріялу з-поміж уже друкованих і новозаписаних варіянтів. Ми-ж, кажемо, не відкидали нічого, що тільки було приступне і не викликало сумнівів що-до своєї автентичности. Як ми вже вказали, надзвичайно мінлива форма думи: постійні варіяції при її співі, роблять кожний новий запис, будь він і тридцятим і п'ятидесятим записом даної думи, цікавим для характеристики кобзарської техніки і для морфології самої думи, що таким чином ніколи не каже, так-би мовити, свого останнього слова і в кожнім новім варіянті дає якусь нову, хоч і не значну, але все таки цікаву рису. Бо коли кожний означений варіянт, що його виконує якийсь кобзар, являється заразом продуктом традиції, що він перейняв її від майстра, і його власного імпровізаційного хисту, — то разом з тим завдяки вандрівному життю кобзарів і їх професійному інтересові до справи, варіянт, що його співає кобзар, кожної означеної хвилі відбиває на собі ще низку припадкових впливів від зустрічів кобзаря з иншими виконавцями тої-ж самої думи. Так між записами одної думи від одного навіть кобзаря, але зробленими в деяких відступах часу, завжди з'являються значні ріжниці, що можуть бути пояснені ріжно в окремих випадках — і всі мають інтерес для досліду дум.
Сей-же дослід, на нашу думку, повинен передусім мати на увазі своєрідну соціяльну основу думової поезії: її корпоративний характер, і звязаний з тим територіяльний розподіл дум у їх редакціях. Дійсно, се одно з основних помічень у досліді думового епосу, що думи консервуються в межах певних територій, які відповідають територіям осідку певних кобзарських шкіл. В деяких випадках сі території являються резервуарами, де переховуються певні думи, або певні редакції окремих дум, як місцеві спеціяльності, невідомі поза межами району. В инших сі території подібні до огнищ, звідки розходяться певні мотиви на ріжні сторони. Але завжди вони грають у життю думи надзвичайно велику ролю, і пізнання й дослід сих територій має найбільшу вагу для досліду дум як окремого літературного роду і своєрідного культурно-історичного явища. Тому й думаємо, що тільки виходячи від такого соціологічного досліду думи, можна з користю перейти до питання про звязки дум з иншими літературами і до питання про перетворення в них певних мандрівних мотивів, що відбилися в думах. Дослідження життя думи в межах корпорації, що її консервує, надасть конкретности і прозорости і сьому питанню про літературні прототипи дум, що мусять стояти в неминучім звязку з тим культурним комплексом, в який входить сама корпорація. Абстрактне-ж дослідження самих текстів дум, відірваних від їх своєрідного ґрунту і ритму життя, вважаємо за некорисне. Дослід-же думи на тлі її корпоративного життя потрібує як-найбільше відомостей про се життя, і сі відомості можемо знайти передусім у густім плетиві варіянтів кожної думи. У зіставленню одного з другими вони вказують нам напрямки зближення і шляхи окремих впливів, та відбивають образ взаємин між тими чинниками, що в сій корпоративній традиції творили, консервували і розповсюджували се наше дорогоцінне культурне добро, що дійшло до нас під скромним, позиченим іменем „думи“, в убогих рештках, в виді кількох десятків записів, розкиданих по старих збірниках. З сих решток не повинно пропасти тепер ніщо: навіть дрібні крихти повинні бути збережені! Се наш обов'язок перед отсим нашим недоціненим скарбом, що по довгім занедбанню повинен знов знайти шлях до свідомости свого народу і зайняти місце в його культурнім життю.
За одну з головних умов сеї консервації вважаємо тут докладність в означенню окремих текстів. Се передусім відомості про час і місце, де записано текст думи, далі ім'я співака, а по можності і його походження і приналежність до певної „науки“, себ-то
- ↑ The English and Scottish Popular Ballads edited by Francis James Child.
