Ця сторінка вичитана
выхопивъ ключѣ, засвѣтивъ лѣхтарь, та, сѣвши на дорожку, мерщѣй до лавки.
По̂дбѣгъ, оглядѣвъ, ажь такъ и є! нѣ одинъ замокъ не замкнутый! Почавъ кликати Дениса, а Дениса и духу нема.
Мабуть, що во̂нъ и сидѣвъ усе коло лавки, та якъ побачивъ купця зъ лѣхтаремъ — догадавъ ся, що се щось не добре, такъ и притаивъ ся десь, и не озывавъ ся, дожидаючи, що съ того буде.
Купець ускочивъ въ лавку.... слава тобѣ Господи! усе цѣле! Злодѣй ще не починавъ порати ся. Мабуть, дожидавъ глухои по̂вночи. Позамыкавши уже самъ усѣ замки, якъ слѣдовало, тутъ же изъ сторожѣвъ нанявъ двохъ, щобъ во̂дъ єго лавки не одходили черезъ усю но̂чь, и вернувъ ся на кватирю.
И що-то вже дякувавъ Трохимови! Ажь поцѣловавъ єго, що одвѣвъ во̂дъ него таку бѣду и саме въ часъ сказавъ про таку напасть. Далѣ вынявъ черво̂нця, и давъ єму, и каже: „Не по левови на день буду тобѣ давати, а во̂дъ сегодня по черво̂нцеви. А коли во̂дпускати буду, нагорожу, якъ самъ знаю, за то що ты чесный чоловѣкъ. Старай ся такъ и на будуще; що замѣтишь, що почуєшь, заразъ минѣ