Ця сторінка вичитана
сказуй! Теперь не ходи до лавки, щобъ тотъ бездѣльникъ не зробивъ тобѣ якого лиха. Тамъ є сторожа.“ Якъ же почули вранцѣ, що ажь три лавки обо̂крадено, такъ тогды купець ще бо̂льше дяковавъ Трохимови, що остерѣгъ єго. „Було-бъ“, каже, „се и минѣ. Тамъ-же, хоть и богато взято, та не на велику суму; а въ мене хоть бы и небогато чого потягнувъ, такъ усе-бъ тысячѣвъ на яки̂ десятки.“
Трохимъ такъ таки и думавъ, що зъ злодѣями певно бувъ Денисъ. „Господи милостивый!“ думає собѣ, „якъ то швыдко чоловѣкъ розледащѣвъ! Якій бувъ бравый парень, такъ що лучшого и не треба, а теперь зовсѣмъ звѣвъ ся!“ И по̂сля тои ночи, во̂нъ єго въ склепѣ не бачивъ уже.
Разъ сидить Трохимъ коло лавки, дивить ся — ведуть рештанто̂въ; и попереду, и позаду жовнѣры зъ оружами. Приглядає ся Трохимъ, ажь межи ними иде и Денисъ. „Доживъ ся чести!“ подумавъ Трохимъ, и стало єму жалко земляка. По̂дбѣгъ швыденько и подавъ єму, що тамъ лучилось, на єго заключенє. Щожь Денисъ? глянувъ быстро, бачить, що се Трохимъ, — якъ заскрегоче зубами, а очи мовь запалали; якъ кине ту милостыню геть! и сказавъ: „Щобъ бувъ ты лучше пропавъ, нѣжь мене