Ця сторінка вичитана
позашивавъ въ онучку; а срѣбни̂ яки̂ були, и золоти̂ и дро̂бни̂ грошѣ, позашивавъ въ свитѣ, такъ що и по̂знати не можна було, що є при нѣмъ грошѣ.
Зо̂бравшись, такъ и по̂йшовъ изъ столицѣ и не куды-жь якъ прямо до дому. „Чого вже по другихъ мѣсцяхъ ходити?“ думає собѣ, дорогою идучи. „Дяковати Богу, заробивъ добре; буде зъ насъ зо всѣхъ. Заразъ куплю шкапу, справлю во̂зъ, и по̂йшовъ лучшій заробокъ, нѣжь во̂дъ пѣшого! Жѣнцѣ накуплю лёну, нехай пряде; нехай наймичку найме: у двохъ бо̂льше нароблятъ. Матери буду всего достарчати, чого забажає. Нехай, коли доси бѣдкалась, нехай на старости у роскоши поживе. Дѣточокъ приодягну; на зиму дровець роздобуду и всёго придбаю, и будемо жити, гадки не маючи.“
Сердечный!
Иде во̂нъ такъ собѣ, иде, поспѣшаючи до дому, щобъ радо̂сть всѣмъ принести, що Богъ щастє давъ… и вже миль сѣмь осталось ити до села свого… якъ зыркъ!… доганяє єго… хто-жь? Денисъ! Якъ узрѣвъ єго Трохимъ, такъ и руки и ноги опустились, и въ животѣ похолонуло, серце такъ и трепече ся, и душа щось недобре почула. Незо̂йтись зъ нимъ не можна: по одно̂й дорозѣ идуть. По̂йти швыдше, щобъ не нагнавъ, поки до села; а въ селѣ