Ця сторінка вичитана
слушно сказали — хиба не буває на чоловѣка наговоро̂въ?“
„Ты мене повеселивъ, що ты не бувъ зъ ними.“
„Хиба-жь я злодѣяка якій? га?“ гро̂зно крикнувъ на него Денисъ.
„Та хто про тебе таке думає. Зглянь ся на Бога!“
И замовкли обы-два, и мовчать, и идуть у купѣ.
Геть-геть, Денисъ зновь и во̂до̂звавъ ся до Трохима, та такимъ страшнымъ голосомъ, неначе зовсѣмъ не во̂нъ: „Ты думаєшь, що я черезъ твои замки пропавъ?“
„Черезъ яки̂ замки?“
„Черезъ таки̂, що, думаєшь, я нѣчого и не знаю?“
„Богъ съ тобою! Я то̂лько чувъ про замки, тай забувъ заразъ.“
„Забувъ! Якъ-то можна забути?“
И зновь замовкли:
Идучи такъ довгенько, переходили черезъ невелике село. Трохимъ тутъ мавъ знакомого и хотѣвъ бувъ зайти во̂дпочити. „Не треба сёго!“ крикнувъ на нёго Денисъ. Трохимъ боявъ ся, що якъ во̂нъ бувъ противъ нёго у троє здоровѣйшій, такъ щобъ не зробивъ якого худа. И подумавъ собѣ: „Не буду