Оттакъ-то Денисъ усе заѣдавъ ся съ Трохимомъ. Чого небудь, то и привяже ся. Трохимъ же, якъ бувъ собѣ плохѣйшій, то усе подававъ ся, и таки не безъ того, що и боявъ ся єго, щобъ чого не зробивъ єму лихого.
Такъ ишли но̂чь; ранкомъ ско̂лько пройшли, тутъ сонечко ще не дуже и по̂днялось, а вже стало дуже пекти, то они звернули въ лѣсокъ тай полягали спочивати. Якъ по̂днялось сонечко, що-то вже жарило! Нѣ вѣтеръ не дыхне и нѣщо не колыше ся, такъ-такъ що ледве дыхати можна. Наши̂ хлопцѣ хоть и заснули були, такъ не можна нѣякъ и улежати! Якъ припече сонце, такъ мѣсця не знайдуть. На взлѣсѣ сонце є, жарить; такъ они зайдуть у гущавину, такъ тамъ ще го̂рше; нѣ во̂дки прохолоды нѣ якои, то̂лько що зверху палить и малесенкій вѣтрецъ не проходить. Знайшли воду, не во̂до̂пють ся; тяжко вже имъ и дыхати! Выкопають кождый собѣ ямку; приляже туды, то трохи єму и лекше, можна холодомъ трошки дыхнути. Зо̂прѣють же и тутъ, переходять на друге мѣсце, та такъ знемоглись, що не здужають и поворухнути ся. Цѣлѣсѣнькій день нѣ хмариночки на небѣ!
Ажь-ось дуже къ вечеру, жара затихла трохи,