Ця сторінка вичитана
товаришѣ наши̂ по̂днялись, здыхнули свобо̂днѣйше, поѣли чого було; и по̂йшли.
„Якъ не полѣнуємо ся“, каже Трохимъ, „то свѣтомъ и дома будемо. Во̂дъ сёго лѣску до нашого села то̂лько три милѣ.“
„И певно, що будемо“, сказавъ Денисъ, „то̂лько не во̂дставай: ты все пристаєшь. Поспѣшай.“
6.
Страшна но̂чь.
Отъ якъ идуть, и вже бо̂льше милѣ учистили съ полудня, стала на небѣ показоватись мовь стѣна чорна; далѣ одъ неѣ стали оддѣлятись, мовь клубки, густи̂ хмары зъ золотыми, одъ сонця, кругами. Клубы вють ся, до купы збирають ся, и стѣна все высше по̂дбирає ся. Сонечко за тучу сховалось зараннє, и птиця стала збиратись и чогось жде на себе. Самчики ззывають самочокъ и якъ можна спѣшать у кого є дѣточки, такъ до нихъ; а котори̂ собѣ гулящи̂, такъ полетѣли ховатись. Де-далѣ, де-далѣ, усе стихає, нѣ травка не колыше ся, усе чогось жде великого, страшного! Далѣ стало и гуготѣти,