Ця сторінка вичитана
„Нехай свѣдчить, ско̂лько хоче! Знавъ же на кого послатись!“ казавъ, регочучись, Денисъ и знимаючи зубами по̂хву зъ ножа, съ того ножа, якимъ всю дорогу краявъ Трохимо̂въ хлѣбъ и кормивъ ся.
„Господи милостивый! прийми мою душу!… Жѣночко… дѣточки… тату…“
Денисъ змахнувъ рукою… хотѣвъ щось, регочучись, сказати… такъ ангелъ Божій, щобъ не дати єму у сей часъ насмѣватись, хлыпнувъ єму у ротъ братовою кровею, и принявши душу безвинного праведника, понѣсъ єѣ прямо на небеса.
8.
Слѣдство.
Прибѣгли два пастухи одъ череды и объявили головѣ, що въ такому и въ такому мѣсцѣ лежить зарѣзаный чоловѣкъ; а хто? они зъ ляку и не роздивились. Голова заразъ самыхъ надежныхъ людей пославъ, щобъ коло того зарѣзаного варту стояли и щобъ нѣ сами̂ до него не по̂дходили, и нѣкого не допускали, а стане хто навязоватись, або що таке робити, або казати: то єго, яко подозрѣного, взяти