и до уряду привести. Тутъ же написали до земского суда рапортъ о то̂мъ, що „напрасно вмершій, зарѣзаный чоловѣкъ, по имени и прозваню незвѣстный, лежить на то̂мъ само̂мъ мѣсци, де єго смерть постигла.“
Де-яки̂ господарѣ по̂йшли съ села на заро̂бки и єще не повертались були до дому, та жѣнки ихъ и нѣчого, и нужды нема. Трохимова-жь жѣнка и мати… що-то почули о сѣмъ, у одинъ голосъ крикнули: „Охъ, лишечко! се-жь Трохимъ, певно Трохимъ!“ и попередъ стали уже голосити. Серце имъ звѣстку подало!
Що то вже они просили голову, щобъ дозволивъ по̂йти оглядѣти и коли во̂нъ, такъ хорошенько єго обмыти и вбрати, а коли можна, и до дому привезти. Звѣсно, жѣноче дѣло: они не знають порядку. Голова, и не дай Боже нѣкому и по̂дступити, запретивъ, поки судъ не выѣде и не розвяже єму рукъ!
Ажь ось, на другій день явивъ ся въ село и Денисъ. Та що то одягный! Еще лучше усе собѣ посправлявъ, якъ чимъ попереду ходивъ. Веселый, говорливый, жартує зъ усѣма, кого пострѣчає. Бачить, що люде сходять ся все до уряду, и во̂нъ туды. Ему и росказують, що знайшли зарѣзаного; а во̂нъ