заразъ и не стерпѣвъ и пытає ся: „Що-жь єго жѣнка та мати кажуть?“
„Чиѣ?“ дивуючи ся, пытає голова.
„Адже вы…, чи хто бакъ казавъ?… що кажуть, то Трохимъ?“
„Ще незвѣстно и нѣхто зъ насъ объ то̂мъ и не думавъ. Чи мало ихъ повыходило съ села на заро̂бки? може, ще и не нашь.“
„Хто нѣ єсть, нехай собѣ лежитъ, поки зведемо“, сказавъ, смѣючись, Денисъ. „А хто зарѣзавъ, свидѣтелѣ скажуть.“ Деяки̂ молодцѣ тутъ були, та ажь зареготались и кажуть: „О, щобъ тебе зъ Денисомъ! Вже хоть що, а латку приставить. Дежь таки въ чистому полю свидѣтелѣ. Вже коли поравъ ся, такъ самъ на самъ…“
Ажь ось дзвоникъ. Самъ комісарь прибѣгъ и крикнувъ: „Где мертве тѣло?“
„На мѣсци, добродѣю!“ одвѣтъ давъ голова.
„Писарь! выбери честныхъ людей, возьми зъ нихъ присягу и веди до тѣла; я сейчасъ буду. Голова! иди за мною.“
Увѣвши голову въ хату, защепнувсь и ставъ єго роспытовати, чи нема на кого якого сомнѣня, хто що казавъ при сёму дѣлѣ.