Голова, якъ мавъ Дениса за чесного, то и не сказавъ, якъ во̂нъ бувъ проговоривсь. И такъ осталось.
По̂дъѣхавъ и лѣкарь; заприсягли и людей. Комісарь побачивъ мѣжь ними Дениса и каже: „Зачимъ же такого молодого паробка поставили? Тутъ треба добросовѣстныхъ старико̂въ.“
„Се, добродѣю“ казавъ голова, „хоть и молодъ чоловѣкъ, а въ насъ изъ старико̂въ нема такого розумного, понятливого и якъ то все умно розбере.“
Се-жь голова казавъ комісареви тихенько, самъ усе поглядаючи на Дениса, а той и бачить. Якъ же комісарь почувши се одъ головы, сказавъ голосно, и собѣ дивлячись на Дениса: „Хорошо, подавай єго сюды!“ — то сей почувши, дуже поблѣдъ, а комісарь и примѣтивъ, и буцѣмъ нѣчого.
Зо̂брались усѣ до мѣсця, де лежало тѣло; комісарь велѣвъ присяглымъ свѣдчити, чи нема боєвыхъ знако̂въ?…
„Та нема!“ гукнувъ Денисъ, здалека стоячи. „Де они будуть? Тутъ разомъ рѣзонуто ножемъ, тай аминь.“
Комісарь замѣтивъ и се, и мовчить.
Оглядаючи, знайшли, що полы у свиты на ко̂нцяхъ повырѣзовани̂, и якъ коло того знайшли