Ця сторінка вичитана
„На кого думаєте, скажѣть; я брата ро̂дного не пожалѣю; абы по правдѣ доказъ бувъ.“ Такъ сказавъ Голова.
Почали люде примѣчати, чи не буде якого слѣду на кого небудь. Щожь? курку взято, понесено, курку дорогою щипано, и пѣря такъ слѣдомъ пало до двора Явтухового; тамъ бо то два хлопцѣ и шало̂сливи̂, такъ бо̂льше недѣлѣ, якъ нема ихъ дома, зъ батькомъ по̂йшли въ дорогу.
„Лихо!“ сказавъ голова: „одинъ краде, на другого бѣду зворочує.“
Тамъ геть-геть упавъ слѣдъ до Кахибѣды. Щожь? тамъ и хлопцѣвъ нема: однымъ одинъ дѣдусь, старый та немощный: єму вже приходить ся не до курей; а дома сами̂ молодицѣ та дѣвчата; на що имъ и кури? своихъ є, батечку мо̂й! такъ усе шкода є, а слѣдъ одведено. Хто єго до правды добере ся! Далѣ вже, годо̂въ черезъ два, вже не то̂лько кури, вже стали пропадати и поросята; а згодомъ, згодомъ, то то̂льло й чути: тамъ шкапу зведено, а де и волика, а коли що трохи, по̂дъ якій часъ, то и пары воло̂въ добрыхъ нема. И що-то? то̂лько що зъ двора поведено, та якъ у воду! Нѣ слѣдо̂въ, нѣ ко̂нцѣвъ; хоть де люде не ѣздять, де нѣ роспыту-