ють, нема тай нема; якъ у воду кине. Сумує народъ и не надивує ся: „Що за недобра мати!“ такъ промѣжь себе совѣтують ся: „Усе свои люде; а є мѣжь нами злодѣй! На кого-бъ то подумати? Усе паробоцтво якъ одинъ. Усѣхъ знаємо, усѣ честни̂; всѣ добри̂; всѣ смирни̂, не гуляє зъ нихъ нѣ одинъ, а всякъ зъ нихъ жалкує, що намъ така кривда, и всякъ зъ нихъ похваляє ся, що то̂лько-бъ по̂ймавсь хто, такъ уже не помиловати намъ такого! Бачить ся и засѣдають на но̂чь; такъ нѣколи нѣчого, и нѣякои приметы на кого. Ужежь мы и ворожокъ пытали, такъ, кажуть, наѣздомъ буває: рыжій, кажуть, Москаль нашле сонъ крѣпкій на все село, тай порає ся, якъ у себе въ хатѣ. Такъ щожь ты противъ лихого слова зробишь? То̂лько жалкуй во̂дъ такои бѣды, тай мовчи!“
И мовчать, та то̂лько чують, що вже Миронъ зовсѣмъ обѣднѣвъ: послѣдню парку волико̂въ выведено; а тамъ и Уласъ рѣшивъ ся своєи шкапы, у Марка съ сажа (карника) ажь трехъ кабанцѣвъ, и вже й сытенькихъ, узято. Кругомъ бѣда, во̂дъ-усѣль пропажа!
Якъ ось уже почули, що у Демяна Рѣдкоплюя, всю комору забрано. По̂дкопавъ ся вражій сынъ! та