Мовчить Кетті, не знає, що відповісти.
— Ну, Кетті, чого ж ти мовчиш? — питає вдруге поважно Арсен.
Кетті кладе квіти на стіл, мовчки підходить до Арсена, обіймає його і дивиться йому просто в очі. Він теж має нагоду заглянути у відчинені вікна її душі. Видно як на долоні, що там діється.
Арсен притягає дівчину до себе й міцно цілує в уста.
Кетті не борониться, тільки шепоче:
— Матусенько моя, чому нема вас при мені?
Кетті стала, як не та. Жвава, весела — якась інакша. Квіти поставила до дзбанка із водою, а при тім наспівувала, лукаво поглядаючи на Арсена:
|
Лугом іду, коня веду — |
— Та вже сватаю, сватаю! — усміхався щасливий юнак. — Чекай, Катрусю…
Він витягнув з кишені червоний пупянок і припняв їй до грудей.
— Нехай тобі це нагадує, що сватаю… „тільки не цурайся, щоб та слава не пропала, що я женихався”, — віджартовувався словами пісні.
Почали обмірковувати, що робити далі. Арсен проєктував, щоб вона не йшла до „Імперіялю”, а залишилася дома та ладилася до відїзду.
