ливої нерішучости, як вона. О, інші то він відразу здобував або грішми, або… „Ну, звичайно як мужчина вміє… ви це розумієте… в жінок — краса, у нас — сила…” Але з нею він не хоче так поводитися — хоче, щоб вона добровільно проявила йому свою симпатію. Він зробить її щасливою, бо має і становище і матеріяльні засоби.
Кетті казала, що й він їй подобається, і що вона шкодує, що він має виїхати. Може неконче йому треба заганятися туди, де ще й кулька якась може заблудити.
Ні, він мусить виїхати на інспекцію фронту, на перевірку настроїв війська. Вони готують великий наступ на „петлюрівців”, щоб остаточно їх розгромити. А як вони розторощать ті гайдамацькі банди, тоді він візьме її з собою до Москви. Чи погодиться вона?
Чому-ж би ні! Це-ж справжня карієра для неї переїхати до такої столиці…
Ну, якщо так, то вони шампаном мусять залити свою угоду.
Блінов пянів і від вина, і від жаги. Налив два келихи вина і почав говорити про те, що фактично він уже вважає її своєю жінкою. Бо-ж большевицькі закони признають тільки добру волю та згоду сторін, а запис у метрикальні книги ЗАҐС-у — це тільки пуста формальність. Отже він підносить тост за їхнє кохання, яке сьогодні має стати дійсністю.
— А чи не за скоро воно? Ви-ж мене так мало знаєте?
