— У нас — енерґійних людей одна мить і — справа поладнана! Життя не чекає на нас!
Кетті бачила, що таки зайшла задалеко. Мала надію на те, що Блінов під її дбайливими заходами хутко упеться, і тоді вона зможе виконати свій замір: викрасти з теки папери. Тож вона притакувала кожній нагоді, коли Блінов проголощував „за щось” випити. Сама вона нишком виливала чарки або до вази з шампаном або до вазонів.
Вони підносили новий тост за якийсь там успіх, коли нагло в коридорі почули чиїсь поспішні кроки.
Влетів Жорж увесь схвильований: тремтів, як хорт, на морозі.
Блінов поглянув на нього лиховісно.
— Чого ви сюди? — перешкоджуєте! Хто вас кликав?!
В його голосі була вже не погроза, а присуд.
— Вибачайте, товаришу-комісаре… Важна… дуже важна службова справа… Кожна хвилина дорога… Прошу на хвилиночку до мене…
Жорж покірно схилив голову.
— Прошу вибачити, Кетті… Я зараз вернуся — вже спокійніше сказав Блінов.
Він поставив свій повний келих на стіл і різко кинув Жоржеві:
— Ходімо!…
