— А ти не боїшся кота — мишко?
— Ну, ну, пане, руки при собі… Не вмієш поводитися в товаристві!..
Вона відхилилася від нього, поправляючи суконку. Її личко прибрало байдужий вираз, очі похолодніли, на чолі зявилася сувора зморшка. Тільки в кутиках уст ховалася непомітна лукава усмішка, якої не добачав збентежений хлопець.
— Вибачайте… я не знав… не буду…
— Сидіти пристойно, бо інакше піду собі геть…
Зніяковілий Арсен виглядав так розгублено, що вона аж усміхнулася.
— На перший раз вибачаю…
В кабінеті було гамірно та весело. Ерос був уже підхмелений — жвавіше втискався поміж пари. Петро притискаючи до себе Люсі та жартуючи, підтримував розмову з Котлярським, що підсів до нього ближче.
— Я мав би до пана сотника одну справу… Для нас обидвох це дуже важне…
— Прошу дуже…
Петро відсунувся від Люсі, яка хоч і надула губки, що про неї забувають, вдоволилася розмовою з Вандою.
Котлярський викладав справу:
— Я — аґент білостоцької мануфактури. Наш концерн міг би взяти на себе доставу сукна для вашої армії…
— Прошу дуже… зверніться до нашого постачання…
