І хоч як Арсен обдумував, хоч як шукав ріжних ниток — то всі вони вели його до одного клубка: Кетті! Треба з нею порадитися; насамперед треба її побачити і довідатися, чим вона тепер дихає.
Полагодивши так одним висновком свої службові справи, — Арсен уже не стримував своїх думок; вони розсипалися по салі, зиркали на сцену, заглядали до ґардероби — де, де „вона”?
Боліла його думка, що вона тепер там за сценою приготовляється до такого самого виступу, як раніше. Змінилися люди і прапори, але вона не змінила свого підходу до них — професійного. Та якби її не було тут, тоді він почував би себе ще більше безрадним, загубив би ту єдину ниточку, по якій сподівався що зможе дійти до клубка…
Музика заграла якусь пісеньку; на сцену випурхнула шансонетка, заспівала.
Арсен навіть не обернувся: не вона… це Ванда…
Частіше почали появлятися кельнери на салі і що хвилини поринали у таємничі коридори. Ніздрі лоскотав запах тютюну та алькоголю. „Кому — ні” могла собі пити „самогон”, їсти бараболю, а „кому — на” могла собі дозволити і на зайця, і на індика підливаного коняком.
На салі зробився рух. Кілька кельнерів бігли наперед до зарезервованого столика; відставляли крісла, розставляли посуду, поправляли квіти у дзбанках.
