„спасіння її душі нічого не помогали доти, доки з костьольних хорів не залунали урочисто-жалібні органні звуки заупокійної меси, яку відправляв ксьондз з новим органістом. А з того часу більш ніхто ніколи не бачив вже чудної білої тіні. Замість неї вранці і ввечері бачили зігнуту постать Станіслава, що своє життя звязав з мертвими останками Янки. Його душа шукала спільности з єї душею, а через те-ж саме така натхненна була його музика і його пісні були, такі чудові і сумні.
Останніми часами багато говорили що, начеб-то, коли вже кінчалися задушні дні старому органістові з'явилася на хорах „біла панна“, яка сказала, що скоро забере його до себе. Сам органіста нічого нікому не казав про се, але чогось посмутнів і зробився тихий, тихий… — Таким він був до самого Різдва.
Зірочки хитро підморгували одна до другої, а срібний місяць байдуже обмимав їх і задумливо дивився на велике село де через годину мали зазвучати різдвяні пісні. Костьольні дзвони порушили мовчання срібної ночі і в морозному повітрі залунали закликаючі мідні голоси. Вірні католики і щирі православні спішилися до костьола де мали відбутись „pasterki“.
