Перейти до вмісту

Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
„Там, де козаки сплять“…
 

„Ой, чого ти почорніло
 Зеленеє поле?
— Почорніло я од крови
 За вольную волю.
Круг містечка Берестечка,
 На чотири милі
Мене славні запорожці
 Своїм трупом вкрили“…

.

Осінній день згасав… По мірі того, як ховалося сонце, вся західна частина неба покривалася червоно-крівавою заслоною. Мої груди з приємністю вдихали вечірню прохолоду пустельних полів. Вузенька доріжка крутилась то сюди, то туди, а колеса простого селянського воза раз у раз грюкотіли об кремінря: в дубенщині його багато розсипано по полях… Ліворуч від дороги розташувалось велике село, на краю якого виднілася невеличка трьох-банна церква. На зелених маківках церкви блищали широко-лапчасті, старосвіцькі хрести.

Мій візник, дядько Трохим, озирнувся на церкву, скинув шапку і поважно перехрестився. — Оце,