козаччина? Бо в нас тепер так всі говорять проте, що не дарма козаки броду шукали так довго.
— Та всяково кажуть… — промовив я, зацікавлений розмовою діда.
— Гай-гай! — став казати дідок. Ото, як була отсе війна, та як поприходили австріяки сюди, так серед них багато було таких, що про козацькі могили знають і по нашому, по простому також говорять. Чимало їх сюди приходило і багато чого вони розказували про те, як були гетьмани, козаки, гайдамаки і як москалі Україну сплюндрували. Нам зараз однаково битись з нуждою без кавалочка хліба, але щоб так були козаки наші, то може-б і земельку панську мужики забрали. Що-ж тут говорити довго, як біда така, що аж навкулачки б'ється. Треба жити так, щоб було добре мужикові, а пан теж нехай собі буде паном, а тільки щоб з мужика не наживався…
Дідок говорив, а молодші затаївши духа, слуслухали його. Місяць підбився високо, було холоднувато, ледве що шелестів вітер пожовклим листям; хлопчики принесли сухого хмизку і підвеселили огонь. Мою увагу звернув малий хлопчина, що весь час вертівся коло мене, наміряючись щось сказати.
— А що ти, хлопчику, не змерз? — спитався я його.
— Ні. не змерз. Може вам треба кремінчиків
