і запанували польскі пани на Волин бо Хмельницький не дуже-то дбав про волиняків… А потім і всю країну Москві продав.“
В той час час хлопчина приніс багато всяких кремінчиків, з яких я собі вибрав штук з п'ять щонайкращих і, подякувавши хлопчикові, став збіратися до хати. Попращавшись з ночліжанами, я міцно стиснув руку старого дідка, немаючи иньшої змоги висловити йому подяку за стародавній переказ.
Вночі чогось не спалося мені. Все вставали перед очима якісь привиди минулого, а коли я дивився в маленьке віконце чернечої келії, де я спав, то мені ввижалися маленькі огники і тоді згадувались слова діда: „козаки броду шукають“…
Я тільки що заснув, як задзвонив дзвоник і розбудив мене. Я встав і пішов оглянути церкву — пам'ятник на козацьких могилах. Хрест на могилі Журавлисі, наче привид страшний, стояв з розкинутими на два боки руками-перехрестям. Стояв і думав щось вічне… Мені здавалося, що душі страдників-лицарів незримими тінями вітають вгорі над землею, і голосять разом з холодними осінніми вітрами…
… Од'їзжаючи від козацьких могил, я думав сам собі, що се є найсвятійше місце цілої Волині, коли не всієї України. Але, разом з тим, було боляче, що
