Сторінка:Книга пісень Гейнріха Гейне. 1892.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 10 —


Там бубни й джоломійки
Бренять, дзвенять, лунають;
Там добрі янголята
І стогнуть і ридають…

Л. У.



21.

То ти вже про те і не зга́дуєш, ні, —
Що серце давно віддала́ ти мені́?
Те миле й зрадли́ве серде́нько своє! —
Чі в світі миліше й зрадли́віше є?

Забула й кохання моє в одну мить?
І ту́гу, що й досі серденько гнітить?
Що́ більше: кохання, чі ту́га моя?
Обоє безмірні, — лиш те знаю я!

Л. У.



22.

Як би тільки кві́тоньки знали,
Як серце сумує моє́,
Зо мною-б тихе́нько ридали,
Щоб горе забув я своє.

Як би соловейки те знали,
Що я і слаби́й і смутни́й,
Вони б мені втішно співали
Свій спів голосни́й, чарівни́й.

Як би про мій сум та печалі
Почули небесні зірки́,
Із неба зійшли́-б, розважали
Мій сум та печалі тяжкі́.