А ні маврськоі я крові,
Ні жидівськоі мутноі.
„Киньмо Маврів ми з Жидами,” —
Сміючись говорить лицарь;
І у захист по-під мирти
Він веде дочку алькада.
Він іі кохання словом
Ніби сіткою опутав, —
Стало меньше чути мови,
Тільки більше поцілунків…
Соловейка співи ллються,
Ніби ті пісні весільні,
Світляки скрізь у травиці
Світять як огні в палаці.
І у захисті під листом
Тихо стало… Тільки чути,
Як шепочуть мирти гарні
Та квітки рожеві пахнуть.....
Тільки-но музика гучно
У палаці щось заграла;
Клара вирвалась з обіймів
І до лицаря говорить:
„Чуєш, грає-зве музика!
Та у час розлуки цеі,
Як зовуть тебе, скажи ти,
Чом я раньш того не знала?“
Лицарь дивиться лукаво
І у панночки цілує
