І про неї добрим людям
Кобзарі сьпівають,
Все сьпівають, як діялось,
Сьліпі небораки, —
Бо дотепні… А я… а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Вкраїну,
А слова — не має…
А за лихо… та цур йому!
Хто його не знає!…
А надто той, що́ дивитця
На людей душою —
Пекло йому на сім сьвіті,
А на тім…
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні —
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили;
Як лихо сьмієтця…
Нехай думка, як той ворон,
Літає, та кряче,
А серденько соловейком
Щебече, та плаче
Нишком, — люде не побачуть,
То й не засьміютця…
Не втирайте-ж мої сльози,
Нехай собі льютця, —
Чуже поле поливають
Що-дня і що-ночі,
Поки попи не засиплють
Чужим піском очі…
От-таке-то… а що́ робить!
Журба не поможе.
Хто-ж сироті завидує
Карай того, Боже!
