переказ народнїй взяв собі за основу небіжчик князь Воронцов на те, щоб біля своїх Мошен[1] гору — зовсїм звичайну — охрестити горою Сьвятослава? З неї-б то отсей Варяг завзятий любував на дружину свою, коли вона своїми човнами розбишацкими пінила воду сьвятого Днїпра. Гадаю собі, що се сама фантазия і більш нїчого. Князю Воронцову замануло ся, щоб парк свій велелїпний баштою на лад маяка оздобити; от він і вигадав народнїй переказ, припасував єго до місцевости та свою башту партацьку і охрестив баштою Сьвятослава. А Грабовський Михайло, не в осуд єму будь сказано — трохи — трохи не доказав документально народнього переказу про гору Сьвятославову!
Капітан наш — спасибіг єму! сегоднї догадав ся ужити кошотів та свою ажур-каюту переробити в каюту-темницю і спорудити там грубу залїзну. От я й перебуваю тепереньки дїйстне в теплих обіймах дружних.
От-які ті волжські комарі, що я їх жахав ся!
8. Ранок тихий, ясний з морозом. Від самого „Царського кургана“ лївий берег Волги замітно низшає: сегоднї ранком бачу — такий він самісенький, як і біля Самари: — рівний та одноманітний. А правий по прежньому: усе суворий, повишений і поріс дрібним лїсом. Коли-б малювати і можна було, так нїчого; хиба тільки величезні „розшиви“[2], що наче на зеркалї посеред Волги стоять об'якорені.
Гадав я собі, що казенні чоботи показні прослужать менї хоч до Москви, а вони, бачу, — й до Симбірська не дотягнуть. Зрадили кляті!… Іван Ничипорович Явленський помітив отсю зраду в моєму убранню невельми чепурному тай поратував мене
