найпаче. І на тому скінчив я свій перший вихід з кватери.
19. Ранком о 10 годинї пішли ми з Михайлом Семеновичем з дому. Під ногами вода, грязюка, а про нас байдуже! обходили пішки принаймнї четвертину Москви. Я не бачив Кремля з р. 1845. Казармовидий дворець єго багацько попсував єго, але все таки він ориґінально-гарний. Храм Спаса взагалї, а найпаче головна єго баня — незграбний. Занадто невдатна отся будівля зовсїм наче товстюща купчиха в золотому очіпку, спинила ся на показ серед Москви. З Кремля прийшли ми на „Большую Дмитровку“. Зайшли до Олени Костянтинівни Станкевички, моєї старої знаємої, напили ся чаю, відпочили і пішли до книгарнї Н. М. Щепкина. З відсїля знов вернули ся до Станкевички. Тут я зустрів ся з другою моєю старою знаємою з Олимпіядою Іванівною Миницькою. У Станкевички пообідали і о 6-ій годинї у вечері пішки вернули ся в гараздї до господи „дивя ся бившему“.
20. Мій нерозлучний сопутник і проводир М. С. сегоднї собі банки становив, а я самотою з 10 до 4 години місив московську грязюку. У ранцї казав я кучерові, щоб вимазав добрим дегтем мої чоботи, зазброїв ся в них і через Тверську рушив до Кремля. Полюбувавши з старого красюка-Кремля, перейшов до молодого некрасюка Спаса, щоб огледїти лїтні роботи. Мене й до двору не пустили. „Не велено“ — каже сторож. Я не змагав ся і вернув ся до Кремля. Полюбувавши ще раз з старого, — вийшов я на „Ільінку“, потім на „Покровку“[1]. Зайшов до О. О. Сапожникова — мого сопутника з Астраханї до Нижнього. Нездужає й нїкого не приймає. Добре робить, бо я увесь облїплений грязюкою. Розпитав у будочника[2] дорогу до почтамту і повагом поплентав ся до Мокрицького. Відпочив у єго; полюбував з ескизів мого незабутнього
