21
давно читав Озерова; менї там сподобав ся „Едип в Атенах“, так я спробував компонувати.
— Добре! Може взяв з собою ту композицию? А ке, лишень, покажи менї.
Він досяг з кишенї невеличкий суверток паперу, розгорнув його тремтячими руками і подаючи менї мовив:
— Не встиг пером обмалювати.
Се був перший твір його, якого він відважив ся показати менї. Менї подобала ся його скромність, або певнїйше, боязливість; се певна прикмета таланту. Менї подобався і твір його своєю простотою: Едип, Антіґона, а геть далї — Полиник: тілько три особи. У перших творах рідко коли трапляється такий ляконїзм; на перші спроби завжди беруть чимало осіб. Молоде виображіннє, не стискається, не скупчується в одно много говорливе слово, в одну ноту, в одну рису; йому треба простору, воно ширяє, та ширяючи часто заплутуєть ся, падає і розбиваєть ся об твердий ляконїзм.
Я похвалив його за вибрану їм сцену і порадив читати опріч поезиї, історию, — більш за все і пильнїйш змальовувати гарні естампи, як от: Рафаеля, Вольпато, Пуссена, Одрана. „У твого хазяїна, кажу я, є і ті і сї, от ти і малюй за вольного часу. А книжок я тобі давати му — і дав йому кілька томів „Істориї давньої Грециї“.
— У хазяїна, — мовив він, беручи книжки, — опріч тих, що висять по стїнах, повнїсенький портфель естампів, та він не дає менї змальовувати з них; боїть ся, щоб я не попсовав їх… Еге, додав він усьміхаючись, я повідав йому, що ви водили мене до Карла Павловича, — і показували йому мої малюнки — і що… (тут він зупинив ся) і що вони… але-ж… я й сам тому віри не йму.
— Що-ж ? — перебив я: — він не йме віри, що Карло Павлович хвалив твої малюнки?
— Не йме навіть віри, що я бачив Карла Павловича, а коли я став запевняти, що дїйсне бачив, він вилаяв мене дурнем.
Він хотїв ще щось казати, але війшов Венециянов і знїмаючи капелюх мовив, усьміхаючись:
