23
— За сегоднїшний ранок ви примушуєте мене червонїти — промовив я.
— З якої речи? Ви вчинили, як подобає сущому християнинови. Ми визначили години про працю і спочинок, але на добре дїло нема призначених годин. Ще раз дякую вам щирим серцем за ваші сегоднїшні відвідини. До побачення! Нинї ми обідаємо дома. Приходьте! Та коли побачите Бельведерського, приведїть і його. [Бельведерським звав він Аполльона Миколаєвича Мокрицького, ученика Брюлова і загарливого поклонника Шілєра].
Попрощавшись з Венецияновим пішов я переказати Карлу Павловичу скуток власної дипльоматиї. Але-ж, навіть Лукияна не знайшов. Липин, спасибіг йому, визирнувши з пекарнї, повідав, що вони пішли до портика. [Портиком звали ми будівлю за академічним садом, де були робітнї Брюлова, барона Клодта, Заурвейда і Басина]. Я в портик — і там нема. Ідучи повз крамницї Давіцеті, помітив я біля вікна кучерявий профіль Карла Великого. Побачивши мене, він вийшов на улицю. „Ну, що?“ — питаєть ся.
— Де ви нинї обідаєте? — спитав я.
— Не скажу, а хіба що?
— А ось що: ходїм обідати до Венециянова, він вам повідає про амфібію такі дива, яких ви запевне нїколи не чули, тай не почуєте нїколи.
— Гаразд! Ходїмо, — відповів він і ми рушили до Венециянова. За обідом Венециянов розповів нам подробицї своєї подорожі і коли дійшла бесїда до американського хижака, усї ми зареготали і обід скінчив ся гомеричним реготом.
Між Великим і Середнїм проспектом, в 7 лїнїї[1] в домі Кастюрина товариство художників наймало велику кватиру своїм пяти пансионерам. Опріч сьвітлиць, що займали пансионери, там було ще дві салї про вченнє; салї були оздоблені античними статуями Венери Медицейської, Апольона, Германїка і гурт ґлядияторів. От до сего захистку, замісць ґіпсової кляси, я гадав повер-
- ↑ Лініями в Петербурзї зовуть ся улицї. Перек.
