24
нути свого учня. Там був ще людський кістяк; а спізнати кістяк йому неминуче треба було, тим паче, що він з памяти мальовав анатомічну статую Фішера; а про кістяк нїчого ще не тямив. З такою думкою вдав ся я до секретаря товариства В. І. Григоровича і пішов до його на другий день після обіду у Венециянова і прохав дозволити моєму учневи ходити вчити ся в пансионерських салях товариства. Григорович ласкаво, замісць білєта, дав менї цидулку до художника Головнї, що́ жив укупі з пансионерами, наче-б то старшина.
Не треба-б було менї зупиняти ся на такій мізерній людинї, як отой Головня; але-ж такі люди взагалї рідко трапляють ся, а поміж художників і поготів, так я по відаю дещо про його.
Різко змальована фіґура Плюшкина — блїда перед антіхудожником Головнею! У Плюшкина була, принаймнї, молодість, значить і радощі, хоч не повні, не ті радощі, що ликують, а все-ж таки радощі, а от, у сего бідолахи нїчого й похожого не було на молодість та на радість. Він був на пенсиї у товариства художників. Коли по проґрамі академії він на конкурс на другу золоту медаль мусив малювати „Адама і Еву над трупом свого сина Авеля“, йому треба було жіночу модель; а в Петербурзї розжити ся на модель не легко: головна річ — не дешево можна достати. Головня роскинув головою і вдав ся до щедрого мецената художників і тодїшнього голови товариства до Кикина, просячи запомоги, се-б то гроший, щоб начиняти натурщицю. Взявши з Кикина сотню рублїв, він зашив їх в матерац, а первістну красуню змалював з тієї ляльки, що́ малярі-живописцї уживають про драпировку.
Хто відає, яку велику вагу про молодого художника має золота медаль, той зрозуміє огидливу душу молодого скареди. Перед ним Плюшкин — просто лютяга. До отсего виродку морального і вдав ся я з запискою Григоровича і з моїм прекрасно-моральним знайденятком. На перший раз я сам взяв з шахви кістяк, посадив його на стілець, надавши йому виду найголїннїйшого гуляки. Визначивши легенькими рисками загальне положеннє кістяка, я казав своєму учневи намалювати подробицї.
