царя; а я-б то й віддячив своєму добродїєви тим, що намалював з єго карикатуру. Так за се нехай же, мовляв, мордується невдячний! Не тямлю, звідки взяла ся отся дурна байка, тямлю тількі, що менї вона не дешево коштує. Гадати треба, що отсю нїсенїтницю сплели на конфірмациї, бо на кінцї при суду сказано: „Найстрожайше заборонити писати і малювати“. Писати заборонили за баламутні вірши українські, а за що заборонили малювати, про те не скаже і сам суддя верховний. Осьвічений доглядач царських приказів сам вияснив те, чого не вияснено в присудї та й приголомшив мене своєю бездушною всемогучостю. Холодне, розпутне серце! і от сей старий та гнилий розпутник має тут славу щедрого великодушного добродїя краю. Які-ж низькоокі, чи, мовити певнїйше, які подлі оті огидливі славослови. Сатрап грабує край, даний єму під руку, і дарує своїм розпутним шерепам фермуари по десяти тисячів рублїв, а вони славословлять єго щедрість і добродїйство. Паскуди!
20. Сегоднї рота прийде в Гурєв. Тепер на річцї Уралї повно води, через що рота припливе просто на Стрілецьку косу і сегоднї-ж сяде на парохід.
Завтра вранцї парохід здійме якір, а по завтрому висадить роту в Новопетровській гаванї. Стережись наша офиціо! гроза наближаєть ся, страшенна гроза. Командир баталїону, немов той Кронїон-тучегонитель, суне в темній хмарі на тебе, та вже-ж пак і на нас безсловесних салдатів. Ото-ж чекаючи на сего грізного суддю і карателя ті, що попропивали ся до снаги, підлабузнують ся тепер до лїкаря та благають єго, щоб вигадав, та формально посьвідчив, що на їх напала яка небудь хвороба тїла, чи душі. Отаким-от чином він і спасе їх од праведного суда громоносного Кронїона. Але-ж суворий ескуляп неублаганий! він кладе на ліжко і дає лїки на бігачку тількі нашому братови-салдатови, що теж до снаги пропив ся і не має в чому стати перед лицем отця командира. Наш непопу-
