кольоритом і такі грубі в обіймищі, люди доброї вдачи. Щоб доповнити своє зачаровання, я гадав собі, що він лїберал. От ми спізнаємо ся, дружимо ся, стаємо вже на „ти“, на останку заходять між нами фінансові зносини. Він єднає мене намалювати з єго патрет. Я згожую ся, щоб він, приїздячи до мене на сеанси, привозив власне сьнїдання. На сьнїдання він брав 200 устриць, четвертину холодної телятини, шість пляшок портеру та одну пляшку джину. Усе отсе він з'їдав і випивав за сеанс. Трейтїй сеанс розпочали ми на „ти“ і скінчили єго шампанським. Я раював від такого друзяки аристократи. Скінчили ся сеанси: іду я до свого друзяки взяти мзду. Друзяцї ніколи, нїкого не приймає. В друге — теж саме, в трейтє, в четверте, та отак до десяти разів, теж самісеньке. Я плюнув єму на поріг, тай ходити кинув. Таких приятелїв було у мене багацько і немов підбірав, все люди військові. Я певен, що коли-б Афанасьев не був за молоду уланом, він писав би вірші без запомоги самоваря. Стало ся не так.
„Віра без дїл мертва єсть“. Так от і дружба, без материяльних доказів — пусте, лукаве слово. Блажені, сторицею блажені такі приятелї, що над життєм їх сяяло сяєво веселки, що усьміхало ся їм щастя, а голодна нужденність, своєю залїзною палицею, нїколи не постукала ся в двері до їх безкористної дружби. Блажені! вони і в могилу підуть, благословляючи оден — одного.
3. Сегоднї наснив ся менї Лазаревський. Буцїм би то приїхав він сюди і силоміць забрав мене з відсїля, не вважаючи, що я змагав ся, казав єму, що без дозволу не можна лишити фортецю. Навіть не дав з Маєвським попрощати ся. Небавом опинили ся ми в якомусь татарсько-московсько-нїмецькому містї, наче-б то в Астраханї. Тут по вулицї і английські конї, і верблюди ходять, і водограї бють, і кумис продають, і фабрика папірос і театер. От, на останку вечір, ніч, Лазаревський десь дїв ся, а я єго шукаю, розпитую ся і прокинув ся. Прокинувшись зрадїв, що се тількі сон і що я, хвала Богові, не дезертир, а то-б мене знов „за престолъ
