7. Наснило ся, що був в Москві: нїкого з своїх знаємих не зустрів і церкви Спаса не бачив. Був на „Красной площади“ і не бачив церкви Василія Блаженного. В „Гостинному“ дворі шукав на сорочки івановського полотна і не знайшов, та з тим і прокинув ся. Вставши, як звичайно нагрів свій чайник, насипав чаю і почав витирати шклянку. Аж ось іде до мене мій „дядько“ і каже, що фельдфебель звелїв менї зараз прийти, щоб приладнати мунїцию. „Та її, кажу, нещодавно прилаштовували“. „То вже не моє дїло, відповів він, велено прийти тай годї.“ От тобі й на! ради недїлї не довело ся менї посмакувати чаю. Прихожу до фортецї і довідую ся, що учора прибув з Астраханї якийсь Татарин з казенними харчами і пустив гутірку, що під кінець серпня в Астраханї сподївають ся приїзду великого князя Константина Миколаєвича. Тим то в Астраханї йдуть тепер великі заходи про стрічу августїйшого гостя. Капітан Косарев, що командує двома ротами 1-го баталїону, зараз імкнув дїлом! та щоб не вдарити лицем в грязь, учора, при запомозї свого писаря Петрова, призначив поважаний калавур, а до єго, з ласки писаря Петрова, запровадили й мене. Отсю морочливу задачу рішили собі сяк-так аж перед сьвітом. Скоро почало сходити сонце, велено прилаштовувати мунїцию, не вважаючи на недїлю. А коли мунїция буде прилаштована, вивести солдатів на огляд перед телячу пику капітана Косарева і вірного помічника єго писаря Петрова.
Сказано — зроблено! о 7-ій годинї усе було готове. Повбіраних в усю мунїцию солдатів, а між ними і мене, вивели на полянку. Вийшов і сам капітан Косарев в усему своєму ослячому величчю. Привітав ся і перш за всїх підійшов до мене; прихильно потріпав по плечу і промовив: „А що, брат! відставка! нї! ми ще зробимо з тебе видатного фронтовика — на правий флянг та тодї й з Богом“. Та зараз же і звелїв капральному евфрейторові що дня по чотирі години учити мене марширувати і орудувати рушницею. Мене кинуло в жах, як почув я
4
