в'їдливим цокотанням не розбудили були мене, я неминуче побачив би у снї ще кого небудь з моїх друзяків дорогих. Та не досить ще їм капосним, що бігають коло тебе, пищать, щокочуть, треба ще їм зібрати ся до тебе на твар та дзюбнути тебе по носу: Талан твій, хоробрий молодче! що ти не попав ся менї в руку, а тоб я скрутив був тобі оту голову відважну! Ти-б тодї тямив, як дзюбати доброго чоловіка! тодї як він спить, а єму снять ся такі-о радісні та серцю любі люди. Отак не до ладу скуєвдив мене нахабний півник чубатенький. Мусїв я встати і йти в альтанку з твердою думкою ще заснути і побачити прекрасне видїння. Та ба! хоч як я того бажав, а не було вдачи. Сонце, що інчим разом так повагом, мляво встає зза обрію, тепер, наче на глум, вискочило шпарко; буцїм воно хотїло похвалити нелюдський вчинок нахабного півника і сколошкати мух, що сумирно куняли собі по кутках. Нема що дїяти. Проти рожна трудно прати. Нїчого робити: встав я; злаштував собі трапезу, себ то чай і пішов шукати чоловіколюбного Андрія, що вчора так сердешно заспокоїв мене під вербою. Щоб по правдї віддячити за таку подїю милосерду, я бажав почастувати єго
|
Чаю шклянкою |
Овва! не поталанило моєму доброму заміру. Андрій, от на се вже я не сподївав ся! в своїй темній землянцї спав сном праведника. Тямлячи з свого недавного досьвіду, як то воно не ввічливо і не гаразд куєвдити чужий спокій, я не будив Андрія: я певен, що мій старенький учора хильнув зайву чарчину. Се з ним коли й трапляєть ся так ряди вгоди. Приятель Андріїв і товариш єго по землянцї гармаш-городник розвіяв мою не зовсїм добру гадку про Андрія. Він повідав менї, що минулої ночи Андрій був черговим вартовим на городї і цїлу ніч не спав, так тепер — от і надолужує.
Нїчого робити: шклянку і горілки чарку відложив я до слушного разу, а тепер заведу до свого
