Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/121

— 89 —

Ляшків-панків почастуєм,
З панянками пожартуєм.
Ой гоп таки так!
Кличе панну козак:
„Панно, пташко моя!
„Панно, доле моя!
„Не соромся, дай рученьку,
„Ходім погуляймо;
„Нехай людям лихо сниться,
„А ми заспіваймо.
„А ми заспіваймо,
„А ми посідаймо,
„Панно, пташко моя,
„Панно, доле моя!“

— „Ще раз, ще раз!“

— „Як-би таки, або так, або сяк,⁶⁾
Як-би таки, запорозський козак,
Як-би таки молодий, молодий,
Хоч по хаті б поводив, поводив.
 Страх мені не хочеться
 З старим дідом морочиться,
Як-би таки...“


— „Цу-цу, скажені! схаменіться!
Бач, розходилися! А ти,
Стара собако, де б молиться,
Верзеш тут погань. От чорти!“
Кричить отаман. Опинились;
Аж церков бачать. Дяк співа,
Попи з кадилами, з кропилом;
Громада — ніби нежива.
Ані телень... Поміж возами
Попи з кропилами пішли;
За ними корогви несли,
Як на Великдень над пасками.