Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/155

— 123 —

І карали: страшно, страшно
Умань запалала.
Ні в будинку, ні в костёлі,
Нігде не осталось, —
Всі полягли. Того лиха
Не було ніколи,
Що в Умані робилося.
Базиліян школу,
Де учились Гонти діти.
Сам Гонта руйнує:
„Ти поїла моїх діток!“
Гукає, лютує;
„Ти поїла невеликих,
Добру не навчила!...
Валіть стіни!“ ⁴⁰⁾

 Гайдамаки
Огіни розвалили, —
Розвалили, об каміння
Ксёндзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.

До самої ночі ляхів мордували;
Души не осталось. А Гонта кричить:
„Де ви, людоїди? де ви поховались?
Зъїли моїх діток, — тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!
Де ви поховались? Крови мені, крови!
Шляхецької кровй, бо хочеться пить,
Хочеться дивитись, як вона чорніє,
Хочеться напитись... Чом вітер не віє,
Ляхів не навіє?... Тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! Праведниї зорі!
Сховайтесь за хмару; я вас не займав,
Я дітей зарізав!... Горе мені, горе!
Де я прихилюся?“