|
Доведу — спочину,
Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами —
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхецькою
Кровъю напували
Україну, та й замовкли —
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема ёму
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі;
Та й той почув, що так страшно
Пекельниї діти
Ёго брата замучили:
Залізняк заплакав
В-перше зроду; слёзи не втер,
Умер неборака.
Нудьга ёго задавила
На чужому полі,
В чужу землю положила: 22
Така ёго доля!
Сумно-сумно гайдамаки
Залізную силу
Поховали; насипали
Високу могилу;
Заплакали, розійшлися,
Відкіля взялися.
|
