Ця сторінка вичитана
— 130 —
Один тілько ній Ярема
На кий похидився,
Стояв довго. „Спочинь, батьку,
На чужому полі,
Бо на своїм нема міста,
Спи, козаче, душа щира!
Хто-небудь згадає.“
Пішов степом сіромаха,
Слёзи утирає.
Довго-довго оглядався,
Та й не видко стало.
Одна чорна серед степу
Могила осталась.
Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони ёго жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває...
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знав;
Хто до-дому, хто в діброву,
З ножем у халяві
Жидів кінчать. Така й досі
Осталася слава. 33
А тим часом стародавню
Січ розруйнували:
Хто на Кубань, хто за Дунай;
Тілько і остались,
Що пороги серед степу,
Ревуть-завивають:
„Поховали дітей наших,
І нас розривають.“
Ревуть собі й ревітимуть —
